Kachura lawyers
0%
Reputation protection

Які докази необхідні для судового захисту від інформаційного бруду

За крок до чергових виборів політики-популісти вдаються до фейків, пропаганди, дезінформації — порцій бруду, що виливається на опонентів. Розглянемо, як це можна довести в суді, аби винні дістали покарання.

Зміст правопорушення

Кожна фізична особа від народження наділена такими особистими немайновими правами, як право на повагу до честі, гідності, та правом на недоторканність ділової репутації, що передбачено в стст.3, 28 Конституції, стст.270, 297, 299 Цивільного кодексу. Однак визнання суспільством та законодавче закріплення не виключає випадків порушення цих прав як публічних осіб, так і простих

громадян. Разом з тим стст.32, 68 Конституції та стст.275, 297, 299 ЦК гарантують судовий захист особистих немайнових прав у разі їх порушення.

Розглянемо зміст і складові правопорушення, що полягає в поширенні недостовірної та негативної інформації про особу, незалежно від способу такого поширення та статусу потерпілого.

Порушення особистого немайнового права, а саме — права на повагу до честі, гідності, та права на недоторканність ділової репутації особи полягає в сукупності таких обставин. Згідно з роз’ясненнями, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1, це:

• поширення інформації в будь-який спосіб;

• інформація стосується конкретної фізособи;

• інформація є недостовірною та негативною, вираженою у формі фактичного твердження;

• поширення завдає шкоди особистим немайновим правам особи.

Виключно за умови доведення наявності всіх складових у діях фізичної та/або юридичної особи настає юридична відповідальність, передбачена законодавством.

Вибір способу захисту порушеного права залежать від способу поширення недостовірної інформації та наслідків, спричинених цим. За загальним правилом, недостовірна інформація має бути спростована в спосіб, аналогічний способу її поширення (шляхом публікації в пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).

Якщо спростування недостовірних відомостей неможливе чи його недоцільно здійснити в такий же спосіб, в який вони були поширені, тоді спростування повинне проводитись у спосіб, найбільш наближений до способу поширення, за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, котрі сприйняли ту інформацію.

Докази поширення інформації

Поширенням інформації — це опублікування її в

пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Тобто незалежно від способу інформація вважається поширеною, якщо її зміст став відомий більше ніж одній особі за умови виходу цієї інформації за межі приватного спілкування.

У позовній заяві необхідно довести:

• спосіб поширення інформації;

• час її поширення;

• зміст інформації;

• коло осіб, яким вона стала відома.

Ці відомості мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки факт поширення інформації має бути зафіксований належним чином.

Серед способів фіксації інформації з метою доведення факту її поширення можна запропонувати такі.

Фіксація поширення інформації адвокатом. Цей спосіб передбачає використання адвокатом професійного права — збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази. Адвокат може зробити висновок про спосіб поширення інформації, зафіксувати час її поширення, зміст та зробити припущення про осіб, яким вона стала відома. Зауважимо, що чинне процесуальне законодавство передбачає право суду з власної ініціативи чи за заявою учасника справи здійснити огляд веб-сайту (сторінки) в Інтернет із метою встановлення та фіксування змісту.

Проведення експертизи. З метою фіксації змісту інформації та осіб, котрі мали та мають до неї доступ, доцільним є проведення телекомунікаційної експертизи (експертизи телекомунікаційних систем і засобів).

Звернення до експертних установ з метою фіксації змісту поширеної інформації. Висновки та експертні дослідження, виготовлені спеціалізованими установами, хоч і не мають статусу висновку експерта,

є доказами в розумінні положень процесуальних кодексів. Відповідно, зазначений спосіб доказування є допустимим.

Зв’язок інформації та позивача

Можливо, конкретна особа буде названа в поширеній інформації чи зі змісту або способу подання інформації та інших умов буде очевидним той факт, що саме про конкретну особу йде мова. Якщо конкретну особу не названо, але для будь-якої розумної людини є очевидним той факт, що інформація стосується саме її, цей факт так само підлягає доведенню. Законодавець не обмежує сторони спору у виборі засобів та методів доказування.

Зауважимо, що позивачем може виступити не тільки особа, якої стосується інформація, а й члени її сім’ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи.

Недостовірність тверджень

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не

відповідають дійсності (неповні чи перекручені).

Зазвичай у публічному просторі поширюють інформацію про скоєння особою злочинів чи про вчинення дій, які самі по собі є об’єктивною частиною складу кримінальних правопорушень. У такому випадку доказом недостовірності інформаціє будуть відомості з Єдиного реєстру досудових розслідувань, держателем якого є прокуратура. Тому можна порадити направляти відповідні запити та подавати до суду письмові докази.

У будь-якому випадку незалежно від характеру поширеної недостовірної інформації позивач має надати відповідні докази з метою доведення її недостовірності.

Негативними вважаються відомості, в яких, зокрема, стверджується про порушення особою норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) та які, на думку позивача, порушують його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Отже, довести позивач має не лише недостовірність інформації, а й негативний характер останньої. Підтвердити негативний характер інформації може експерт-лінгвіст та експерт-психолог. Доказом виступає, відповідно, висновок експерта.

При цьому виключно інформація у формі тверджень, що мають фактологічний характер, а не у формі оціночних суджень може спричинити відповідальність. Це пов’язано з тим, що чинне законодавство виключає її за висловлення оціночних суджень. Останні від фактичних тверджень з більшою долею вірогідності може відрізнити виключно експерт-лінгвіст шляхом аналізу наявних мовних засобів, рівнів підтексту, контексту тощо.

На вирішення експерту-лінгвісту можна поставити такі запитання:

• чи наявні в поширеній (вказати спосіб) інформації негативні відомості про особу (ПІБ), її діяльність, особисті якості; в яких саме висловлюваннях?

• якщо в поширеній інформації є негативні відомості про (ПІБ), в якій формі виражено інформацію: твердженні про факти чи оціночному судженні?

Завдана шкода

Наявність шкоди особистим немайновим правам фізособи можливо довести в разі встановлення негативного характеру поширеної інформації, а також зазначення особистого ставлення до неї. Крім того, допустимим є проведення психологічного дослідження задля встановлення ступеня та розміру шкоди, завданої особі поширенням про неї недостовірної інформації.

Тож поширення недостовірної, негативної інформації, вираженої у формі фактологічних тверджень про особу, необхідно довести в судовому порядку. Законодавець надає сторонам процесу широкий вибір засобів доказування, обмежуючи їх коло лише вимогою достовірності та належності. Та пам’ятаймо, що суд, оцінюючи сукупність наданих сторонами доказів, оцінює так само їх достатність.

Тому недостатньо заявити про порушення свого особистого немайнового права, це ще потрібно довести. Адже судовий процес будується перш за все на принципі змагальності та рівності сторін. Відповідно, першочергове завдання — надати суду належні та допустимі докази порушення свого особистого немайнового права.

Адвокат KL Тетяна Чумакова, для «Закон і бізнес»

Задать вопрос

Эта статья предназначена только для Укр Рус Анг